Висока Поезія

[turaru]

Читаю в ленте друзей:

О, як я мрію навчитися писати Такі Поезії!!!!!
Мій відомий Вірш про Степана Бандеру значно програє..... :-(((((

Надруковано у газеті "Літературна Україна" 06 жовтня 2011

"Суд"
вірш Дмитра Павличка

До зали суду, наче зв'язкова
З моєї сотні, піймана у Лючі,
Заходить Юля. А в судді брова
Підскакує, мов щиглик на колюччі,

І западає тиша гробова.
Втім Юля встала: "Слава Україні!"
І в залі встала воїнів чота:
"Героям слава!"... Прокурорів тіні
Розсипались, і блискавка крута
Просяяла в небесній височіні,
І стало ясно: це не суд, а мста!

Це мста за те, що та жона готова
На президентські вибори піти
І вдруге виграти! О будь здорова,
Відважна жінко з серцем сироти,

І хай хахлів дратує твоя мова -
Державна й неподолана, як ти!
[B]Крик на Хрещатику. В законі вори.
Кричить держави нашої страма.
Кричать офшори, банківські контори,
Кричить хахол пащеками трьома,

Замкнені очі, ні, очей нема,
Є тільки горла отвори в потвори.
Той крик гуде в каштановім гіллі,
Будинки глухнуть, глухнуть тротуари.
Хахли й донецькі рідні москалі
Ревуть: "На нари – Юлію, на нари!"
Дрижання чути у віконнім склі
І чути, як тремтять над світом хмари,
А під землею – мертвяки гнилі.
Крик на Хрещатику. Колона п'ята
Перекричати хоче цілий світ,
Що руку Юлі подає. Проклята
Америка, Європа і реб'ята
Кремлівські невдоволені. Привіт!
Відома курва рік цілий кричала:
"Замкніть же паню в білому! Замкніть!"
А нині в Шустера крізь плач сказала:
"Я б задушила того генерала,
Що Юлю наказав заперти в кліть".

А Президент свої невинні руки,
Чистесенькі, вмиває, мов Пилат.
А пан суддя – Закон з бичем принуки! -
Безликий, мов без стрілок циферблат,
Вже пише вирок: "Здерти білий плат
З підсудної, хай гине від розпуки,
Хай вирвуть з неї серце чорні круки
Печалі, – хай не вийде із-за ґрат".
[B]А противсіхи, інтелектуали,
Що нареклися нації мечем,
І всі свої страждання оспівали,
І жінку в білому скаменували,
І віддали ЇЇ на суд нікчем.
0 генії, позначені злобою
Чужого самолюбного ума,
Не бились ви з холерою й чумою,
Бо ви самі – холера і чума.

І я виходжу, наче з пекла, з суду,
Де вигоріла кров моя дотла,
Й не йду додому, там стояти буду,
Біля тюрми, мов птаха без крила;
Чекатиму на явище спасенне,
Стоятиму на смертнім хіднику,
Допоки Юля не пройде повз мене
На волю у терновому вінку.

Київ, 30.ІХ.2011

Оригинал взят у goutsoullac в Висока Поезія
Оригинал взят у sandra_shelk в Висока Поезія

Ахвiгєть!

Гуси, гуси, гусенята, візьміть мене на крилята...

Iнакше не скажеш!

Iллiада! Одiссeя!
От шо таке вже сучасна гiшторiя Украïнu!